Нещодавно прочитав книгу Джорджа Орвелла “1984″. Для тих, хто не в курсі, в книзі описується жорстокий тоталітарний режим, основною опорою якого є контроль над людськими думками. Одним із методів забезпечення такого контролю була банальна пропаганда, що “зараз все добре, а колись було паскудно”. А технічним засобом такої пропаганди буди так звані “телекрани”, які були розміщені практично скрізь, де був потрібний контроль за членами Партії. Такий пристрій мав дві функції: відеоспостереження та показ “патріотичних” програм, що оспівували заслуги Партії та її лідера, Великого Брата.
А тепер питання до людей, що користуються Київським метрополітеном: чи не нагадують вам монітори в вагонах метро, які постійно показуються повідомлення про численні мерські заслуги, телекрани з “1984″?
ЗИ: у HL-2 “голос з неба” постійно віщує – мені такі “агітації” найбільше саме це нагадають. Я як тільки щось таке чую, одразу ж озиратися починаю, чи не збирається хто-нибудь звідкіля-небудь напасти…
Знаєте, мене проїзд у метро вже кілька років просто пригнічує… воно, наче, з цією метою і було створене. Але найбільше мене дістає всюдисуща реклама, від якої у метро навіть нема куди очі перевести, а якщо і є, то потрібно ще й вуха закрити. Реклами всіх форм у київському метро непристойно багато. Монітори у вагонах – теж різновид реклами… лише не комерційної. Особливо відчутним це (пригнічення) стало після того, як ми із дружиною припинили дивитись телебачення і читати новини (ті ще засоби впливу на людей).
Однозначно помітив.. бо кожен день їдучи на пари та з пар, поглядаючи на ці монітори та читаючи про заслуги марсіан не знаєш плакати треба, чи сміятися. З приводу пригнічення, згоден з excieve. Хоча, останнім часом у людей з’явилась гарна тенденціяпосміхатись один одному (чи то мені дуже хочеться, щоб так було…
)
Взагалі на мою думку в тому що зветься рекламою та засобами масової інформації повний безлад. Це все зумовлено відсутністю чіткого механізму регулювання впливу інформації на соціум. А щодо марсіан то вас ніхто не примушував вибирати наших управлінців, що вибрали те й маємо, і не треба скаржитись!
У моєму місті майже як у київському метро, центральна вулиця – через кожні 20 метрів величезний бігборд, але вони хоч мовчать, на перехресті (воно літерою Т ) величезний плазмовий екран, пара гучномовців денно й ношно провіщують рекламу. Поряд середня школа, житлові будинки, може кияни вже звикли до такого, а я у шоці.
Вчора зайшов у тролейбус, а там новина, жвавий дитячий голос (прямо з піонерської зорьки) всю дорогу ніс якусь ахінею у перемішку з оголошенням зупинок та закликів бути взаємовічливими. Спитав кондукторку – вони хоч гроші за цей сервіс додаткоао не беруть? Що почув у відповідь самоцензура повторити не дозволяє. Жінку можна зрозуміти у мене через чотири зупинки голова вже боліла, а їй цілій день слухати… те що всі вікна у міському транспорті зафарбоавні рекламою звикли давно, тепер балаболки з’явились (моніторів слава Богу ще немає).
І, відверто кажучи, байдуже що вони бубнять, про мерські достоінства, чи про достоінства жіночих прокладок.
Пропоную брати молоти в руки і йти проти Великого Брати) Все, як в рекламі Apple.
Дам вам деякі побажання, не дивіться новини, не читайте газет, не слухайте радіо. Ось тоді буде все добре. Я сам так роблю, тому що мені набридло це зомбування.